Арбітражний процес
Архітектура
Астрологія
Астрономія
Банківська справа
Безпека життєдіяльності
Біографії
Біологія
Біологія і хімія
Біржова справа
Ботаніка та сільське гос-во
Бухгалтерський облік і аудит
Валютні відносини
Ветеринарія
Військова кафедра
Географія
Геодезія
Геологія
Етика
Держава і право
Цивільне право і процес
Діловодство
Гроші та кредит
Природничі науки
Журналістика
Екологія
Видавнича справа та поліграфія
Інвестиції
Іноземна мова
Інформатика
Інформатика, програмування
Історичні особистості
Історія
Історія техніки
Кибернетика
Комунікації і зв'язок
Комп'ютерні науки
Косметологія
Короткий зміст творів
Криміналістика
Кримінологія
Криптология
Кулінарія
Культура і мистецтво
Культурологія
Російська література
Література і російська мова
Логіка
Логістика
Маркетинг
Математика
Медицина, здоров'я
Медичні науки
Міжнародне публічне право
Міжнародне приватне право
Міжнародні відносини
Менеджмент
Металургія
Москвоведение
Мовознавство
Музика
Муніципальне право
Податки, оподаткування
Наука і техніка
Нарисна геометрія
Новітня історія, політологія
Оккультизм
Решта реферати
Педагогіка
Поліграфія
Політологія
Право
Право, юриспруденція
Підприємництво
Промисловість, виробництво
Психологія
Психологія, педагогіка
Радіоелектроніка
Реклама
Релігія і міфологія
Риторика
Сексологія
Соціологія
Статистика
Страхування
Будівельні науки
Будівництво
Схемотехника
Митна система
Теорія держави і права
Теорія організації
Теплотехніка
Технологія
Товарознавство
Транспорт
Трудове право
Туризм
Кримінальне право і процес
Керування
Управлінські науки
Фізика
Фізкультура і спорт
Філософія
Фінансові науки
Фінанси
Фотографія
Хімія
Господарське право
Цифрові пристрої
Екологічне право
Екологія
Економіка
Економіко-математичне моделювання
Економічна географія
Економічна теорія
Ергономіка
Альд Пій Мануцій
Категорія: Архітектура
Угода про використання
Матеріали даного файлу можуть бути використані без обмежень для написання власних робіт з метою подальшої здачі в навчальних закладах.
У всіх інших випадках повне або часткове відтворення, розмноження чи розповсюдження матеріалів даного файлу допускається тільки з письмового дозволу адміністрації проекту www.5ballov.ru.
? РосБізнесКонсалтинг


Зміст.
Альд ПИЙ Мануція. 2
"НОВА АКАДЕМІЯ" Альдо. 2
"ДОМ Альдо" І ФРАНЧЕСКО Гріффіт. 3
Титульний аркуш І Колофон. 4
"Якоря і ДЕЛЬФІН" Альдо. 7
ШЕДЕВРИ Альд Мануцій. 8
Твори Аристотеля ТА ІНШІ фоліанти. 8
ПРО Етні ТА ІНШИХ ІН-Кварт. 9
МАЛЕНЬКІ АЛЬДІНИ. Альд І Гріффіт. 10
ВИСНОВОК. 13
ЛІТЕРАТУРА. 14

Альд Пій Мануцій.
Альд Мануцій народився близько 1450 р. в Бассіано, поблизу Риму. До свого родового імені Manucci він додавав згодом Romanus (римлянин), рідше - Bassianus (уродженець Бассіано) або Latinus. Ім'я його звучало по латині так: Alolus Pius Munutius Romanus.
Початкову освіту Альд закінчив у Римі. Крім латинської мови Альд досконало володів грецькою. У Римі Альд отримав солідні знання з класичної філософії та літератури. Рим він вважав своїм першим університетом. Другим університетом Альда стала Феррара (1475 р.).
У зв'язку з облогою Феррари французами Карла VIII, що паралізувала на час інтелектуальне життя цього університетського міста, Альд знайшов притулок в Мірандола, в замку князів Пікоді Мірандола. Тут він провів близько двох років, в дружньому спілкуванні з одним із самих значних представників італійського гуманізму, Джованні Пікоделла Мірондола, і знайомився, між іншим, з основами давньо грецької мови, якою володів Джованні. Близько 1485, ймовірно за рекомендацією Джованні Піко, Альд став наставником юних князів Альберто і Ліонелло ді Капрі, племінників Джованні. Таким чином, перш ніж стати видавцем, Альд був педагогом і навіть упорядником грецької та латинської граматик. Впоследсствіі він видав їх: латинську - в 1501-1502, грецьку - в 1515 р.
Плани видання власній друкарні давно вже визрівали в голові Альда: треба було рятувати грецьку літературу, якої, здавалося, загрожували загибель і забуття. Останні останки Візантійської імперії Палеологів були захоплені турками в роки, коли Альдус був ще дитиною. Бігли від турків греки шукали порятунку на острові Сицилія, прагнули осісти у Флоренції та інших культурних центрах Італії. Флоренція довгий час була осередком грецької вченості, але після смерті Лоренцо Медічі Прекрасного (в 1492 р.) Флоренція почала втрачати значення головного центру грецької культури в Італії. а процвітаюча Венеція ставала між тим центром друкарства взагалі і грецького зокрема. У Римі та Падуї, У Болоньї і Феррарі, У Венеції, Перуджі, Павеш та інших містах Італії можна було зустріти викладачів грецької мови, потяг до вивчення якого була величезна. Гостро відчувалася потреба в грецьких книгах. Альд відчував у собі сили, щоб взятися за їх видання. Але у нього не було грошей. на допомогу прийшов один з його колишніх учнів: молодий князь Альберто Піо ді Карпи дав Альдо кошти для влаштування друкарні.
"Нова Академія" Альда.
Друкарня Альда була заснована в 1494 році у Венеції. Де саме спочатку містилася друкарня Альда - невідомо. Безсумнівно, що однією з важливих причин, чому саме Венеція була обрана місцем, де Альд вирішив заснувати своє видавнича справа, послужило те обставина, що тут знайшли притулок багато освічених греки, що бігли від турецької навали. Серед венеціанських греків Альд шукав і знаходив потрібних йому помічників - редакторів і коментаторів грецьких текстів, складачів і коректорів для совій друкарні. кажучи про вчених греків, які співпрацювали з Альдо, необхідно назвати "знаменитого Марка Мазура", який читав лекції про греческомі мовою в Пауде, а в 1513 р. викладав у Венеції. Саме він підготував для Альда Мануція перше видання Арістофана, Евріпіда та Павсанія. Відомо, що Картерамаха і Грігоропціо працювали у Альда коректорами. NEACADEMIA - так називав сам Альд тісне коло друзів, що складався з авторів, коректорів та інших близьким йому і його видавничої справи осіб. Члени "нової Академії" регулярно збиралися для співбесід, що відбувалися на грецькій мові. Якщо хто-небудь вставляв у свою промову латинське або італійське слово, з нього брали штраф. гроші, зібрані таким чином, йшли на їжу та вино. "Нова Академія" Альда була, по суті, грою в древніх греків з з гулянками вчених межей, "симпозіумами". Але на цих веселих гулянках обговорювалися дуже серйозні плани майбутніх видань грецьких класиків і народжувалися грандіозні нові задуми.
Перша і, можливо, головна заслуга Альда-видавця в тому, що, послідовно проводячи в життя намічену програму, він умів доводити ці задуми до кінця. Закінчивши у 1498 р. капітальне видання творів Арістотеля на грецькій мові (5 томів ін-фоліо), Альд приступив до публікації творів класиків своєї батьківщини - древніх авторів, які писали латинською мовою, і великих поетів Відродження, творців літературної італійської мови - Петрарки, Данте , Поліціано, Бембо. Продовжувалася публікація грецьких текстів. Друга заслуга Альда в тому, що він, не будучи сам друкарем, невпинно дбав про поліпшення чисто типографічні сторони справи.
"Будинок Альда" і Франческо Гріффіт.
Що ж являла собою венеціанська друкарня Альда Мануція? Він не називав своє підприємство ні майстерні, ні друКарнею. Альд писав у колофони: "в Будинку Альда".
"Будинок Альда" був видавництвом, що мав власну друкарню. Задумав заснувати своє видавнича справа. Альд не знайшов ніяких друкарських матеріалів. Про все треба було подбати самому. Починаючи з друкарських літер, без яких не можна було почати друкування. На відміну від Йенсона і багатьох інших своїх попередників і сучасників, Альд не був ні художником, ні гравером. Але він мав знаходити потрібних людей. Всі шрифти, якими користувався у своїй друкарні Альд Мануцій, були створені на його замовлення і спеціально для його друкарні одним з перших і найвидатніших професійних граверів-пуансоністов - Франческо Гріффіт. За сім-вісім років, з 1494 по 1502 р.р., Грифф награвіровал всі ті шрифти, якими користувався у своїй друкарні Альд Мануцій. Це були переважно грецькі та латинські алфавіти. Відлиті самим гравером літери і матриці, а в деяких окремих випадках можливе і пуансони видавець купував у гравера і вони ставали його власністю.
Багаторічна співпраця Альда і Грифф були винятково плідними. Всі до однієї книги, що вийшли в свят за життя засновника фірми Альдо, надруковані шрифтами, які гравірував для нього Гріффіт. Альдіни придбали сові характерне обличчя в першу чергу завдяки своєрідності цих прекрасних нових шрифтів. Однак видані Альдо книги отримали ще за його життя заслужене визнання не тільки як твори мистецтва книгодрукування. Зміст цих книг і та сумлінна, виключно ретельна підготовка публікованих текстів, яка з самого початку була наріжним каменем всієї видавничої діяльності цього розумного, талановитого, широко освіченої людини, - ось що перш всенр сприяло успіху Альдін з принесло їм світову славу.
Після розриву з Грифф в 1502 Альд майже не треба було поповнити своєї типографічні каси. Всі його турботи були присвячені редакційно-видавничим проблем. Прагнучи зробити кожне нове видання як можна більш досконалим і не женучись за прибутком, він, природно, відчував, часом, фінансові труднощі. Головною причиною їх були війни, які вела республіка Венеція. У 1510-1511 роках друкарня Альда майже зовсім не працювала, але до самої смерті (у березні 1515) Альд високо тримав своє звання просвітителя, і його спадкоємці з честю продовжували справу, що проіснувало під знаком якоря і дельфіна і під девізом "не роби наспіх "майже ціле століття.
Після смерті Альда кермо влади взяв у свої руки його тесть і вірний компаньйон Андреа Торрезані. Він і його сини дбайливого вели всі справи "Дому Альда" з 1515 по1529 роки. З 1529 по 1533 роки друкарня була закрита.
У 1533 вона відкрилася знову під егідою сина Альда, Павла Мануція. У співпраці зі спадкоємцем Андреа Торрезані цей учений латиніст успішно вів справу, йдучи по стопах свого батька. З 1540 фірма іменувалася "Сини Альда". Після смерті Павла Мануція (у 1574 р.) керівництво фірмою перейшло до його сина - Альд Мануцій молодшому, який був більше вченим, ніж видавцем. Але і він не упустив достоїнства фірми, що проіснувала до самої його смерті в 1597 р.
Слава фірми Альдо грунтується головним чином на виданнях початкового періоду, коли на чолі стояв сам засновник і натхненник її просвітницької місії Альд Пій Мануцій римлянин.
Титульні листи і колофони.
Далеко не у всіх ранніх виданнях Альда Мануція є титульні аркуші, що втім, характерно не для одних тільки альдін, але і для більшості книг ранньої друку взагалі. У такій чудово зробленої книзі, як Про Етні 1495/1496 років, титулу немає зовсім. У Поліціане (1498), Це Поліфем (1499) і в маленьких альдінах, які почали регулярно виходити з 1501 року, є титульні аркуші, але вони нагадують швидше авантитулі наших сучасних книжок з їх лаконізмом і дрібним шрифтом.
У виданнях Альда титульні відомості розкидані, в більшості випадків, по всій книзі, але на прикладі альдін можна прослідкувати (особливо з появою видавничої марки) зародження і розвиток титульного листа в сучасному розумінні цього слова.
В одному з найбільш прославлених ранніх видань Альда - п'ятитомник зібрань творів Арістотеля - ні титульних аркушів в нашому розумінні.
Перший том починається трьома короткими віршами грецькою мовою, з заголовками, набраними великими грецькими великими. У першому з них повідомляється назва книги - Органон - і ім'я її автора; у другому згадано ім'я Картеромаха (коректора грецького тексту), у третьому - ім'я видавця, Альда Мануція. На звороті першого листа вміщено передмову - звернення Алььда до його щедрого покровителя, молодому князю Альберту Пія ді Карпи, а за ним іде зміст книги. Фірма, місце і точна дата видання (листопад 1495) надрукована як і зазвичай, до колофони, в кінці книги, на ліцевоцй стороні останнього листа. На звороті цього листа анонсується, що видання творів Арістотеля буде продовжено. Усього випущено 5 томів: I - в 1495 р, II, III, IV - в 1497 г, V - в 1498 р.
Том четвертий починається прямо з переліку входять до нього "книг" Аристотеля та інших авторів. Зміст це надруковано спершу на грецькій мові курсивним літерами, а потім латинською дуже красиво і чисто награвірованной антиквою.
Подібний же перелік є "титульним листом" п'ятого тому. Виглядає він дуже скромно, набагато скромніше, ніж "заставні листи" окремих "книг", що входять до його складу: вони прикрашені орнаментальними заставками і починаються з великих арнаментірованних ініціалів. І не початкові смуги окремих томів, але єдиний формат ін-фоліо, декоративне оздоблення заставних листів та кінцеві смуги, Nara косинкою, створюють враження, що всі п'ять томів Творів Аристотеля створювалися за єдиним задумом.
У комедіях Арістофана (1498) роль титульного листа теж грає перелік поміщених тут дев'яти комедій. Їх назви - на грческом і латинською мовами - розташовані в двох вертикальних стовпцях, фланговим набором, у той час як короткі титули всієї книги - грецька і латинська, набрані великими прописними, утворюють дві горизонтальні рядки, розташовані над цим переліком.
У зборах Творів Поліціано (ін-фоліо. липень 1498) є титульний лист з розгорнутою заголовком у три рядки, розташованими на першому аркуші книги, ai, трохи вище за рівень, що поділяє цей лист в пропорції золотого перетину. Він набраний тими самими великими і малими літерами.
В одній з найбільш прославлених книг, що вийшли з друкарні Альда до 1500 року, - у Сне Поліфем (ін-фоліо, грудень 1499) - два титульних аркуша. Вони набрані чудовими прописними літерами в двох розмірах, приблизно відповідають сучасним 14 і 16 пунктів. Скомпоновані обидва титули у формі косинок.
З 1501 року починають виходити в світ маленькі альдіни - книжечки ін-октави. Поява видавничої марки Альда пов'язано саме з цією серією. З 1502 марка з якорем і дельфіном, що має численні варіанти, стає обов'язковим компонентом титульних аркушів альдін. У всіх трьох форматах - ін-фоліо. Ін-кварто і ін-Октавія - зустрічаються виключно красиві титульні аркуші з "альдінской маркою".
Цікаво, що ні в оной книзі, надрукованій за життя Альда старшого, не використовувалося червона фарба. Пізніше вона з'явитися в Біблії 1518. Бути може. Поява другого, червоного кольору у виданнях, як і раніше маркованих альдінскім якорем і з колофони, в якому, як і раніше сказано, що книга надрукована в "Будинку Альда і Андреа-тестя". Чи є непрямим свідченням того, що в прижиттєвих виданнях неподільно панував більш суворий смак зятя-Альда? Питання про роль Андреа в цьому, не тільки родинному, а й творчу співдружність великого вченого і видавця з досвідченим топографом, яким був Андреа Торрезане де азолів, не можна вирішувати умоглядно. Він вимагає спеціального дослідження, ретельного порівняння самостійних видань обох майстрів, що вийшли з-під їх пресів до того, як вони об'єдналися в загальному видавничій справі - "будинку Альда і Андреа-тестя", а також видань, які продовжували виходити після смерті Альда, без його участі та під керівництвом тільки Андреа, з їх спільними виданнями.
Що ж сказати на закінчення про титули Альда старшого? Перш за все - вони надзвичайно різноманітні: є титули гранично лаконічні, в яких названі тільки імена авторів. Є дуже поширені титульні листи, в яких повідомляється читачеві зміст всієї книги, часто не має загального заголовка, яка складається з творів різних авторів, імена яких також називаються в цьому своєрідному титулі-переліку. Ім'я видавця ALDUS міцно входить до складу титульного аркуша як обов'язковий компонент лише з появою видавничої марки, але місце видання та дата, як і раніше містяться тільки в колофони.
Що стосується композиції титулів у виданнях Альда, то вони настільки ж різноманітні, як і їх словесне зміст. Переважають симетричні побудови по центральній осі; вони чергуються з фіоловимі. Зустрічаються і більш складні багато осьові побудови. Вибір шрифтів також надзвичайно різноманітний: в одних випадках титул одними набрано прописними; в інших - прописними в поєднанні з малими (антиквою), іноді - грецькими та латинськими прописними в поєднанні з грецьким курсивом і латинською курсивом альдіно.
Так як у старшого Альда не було крупнокегельних шрифтів, спеціально призначених для титульного набору, доводилося набирати титульні листи великих книг тими ж текстовими шрифтами, що й титули кишенькових форматів. І, як це не дивно може здатися на перший погляд, найбільш ефектні рішення виходили саме від поєднання, здавалося б, занадто дрібних для формату ін-фоліо шрифтів з дуже великою видавничої маркою. В усякому разі, невеликий асортимент цих нетитульних, дрібних шрифтів, при незвичайно винахідливо їх використанні, високорозвиненому почуття пропорцій і добрий смак тих осіб, яким було доручено їх верстка та встановлення в друкованій формі, приводив до результатів, що викликає сьогодні мимовільне замилування. Титули старих альдін здаються незрівнянно більш "сучасними", ніж титули спадкоємців Альда або безліч ще більш досконалих титулів XVI-XIX століть.
"Якір та дельфін" Альдо.
Марка Альдо Мануція - "якір та дельфін" - відкриває собою новий ряд емблем, символічно зображують ті чи інші девізи, вислови чи прислів'я, запозичені з арсеналу давньої історії, літератури, фольклору.
У книзі Сон Поліфем виданої Альдо в 1499 році, на сьомому листі зошити сігнірованной буквою d, вміщена гравюра з двома ребусами, вирізаними один під іншим на укладеної в рамку дошці. На нижньому зображені: коло, якір і обвівшійся навколо його веретена (істини) дельфін. Поліфем, від імені якого ведеться розповідь, розшифровує зміст останнього ребуса по-грецьки - "Спейд брадеос" і латинською мовою - Semper festina tarde (завжди поспішай повільно). І в епоху Вікожденія і старовини крилаті слова "поспішай повільно" розумілися як застереження проти зайвої поспішності, треба думати, що так само розумів обраний ним для своєї видавничої марки символ і знавець давньої літератури Альд Мануцій.
Важко сказати, чи був перший імпульс до створення марки дан ребусом з Сну Поліфем або зображенням якоря і дельфіна на монеті імператора Тита Фіавія Веспасіана, яку подарував Альдо П'єтро Бембо.
Альдінская марка була викликана до життя суто практичною потребою - охороняти від підробок видання "Дому Альда", які встигли завоювати популярність у широкого кола читачів. Видавець прямо говорить про це у своєму знаменитому зверненні до читача, датованому 16 березня 1503.
Надалі в маленьких альдінах застосовується майже виключно цей варіант, без рамки. Зрідка зустрічається він і в ін-октави, і в ін-фоліо. Взагалі ж в ін-фоліо частіше зустрічається велика марка в рамці, розміром 75Х107 мм, що має також кілька варіантів.
Після смерті Альда Мануція Андреа Торрезані довго ще застосовував основні варіанту марки - більшу, у рамці, і малу, без рамки, обидві - з ім'ям Альда.
Спадкоємці Альда включали емблему старшого Мануція в більш і менш складну раму. Змінені смак часу виразно видно не тільки в барокових формах цих обрамлень, але і в новій графічній трактуванні самої емблеми.

Шедеври Альда Мануція.
Твори Аристотеля і інші фоліанти.
П'ятитомне збори Творів Арістотеля - одне із самих імпозантних видань, що зійшли з друкарських пресів Альда. Воно задумано і здійснено ще цілком у дусі рукописних книжкових Традицій. Кожен том складається з окремих "книжок". "Книги ці в усіх п'яти томах починаються заставкою з плетеночним або рослинним орнаментом, під якими дано назву" книги ". Набрана великими грецькими прописними літерами.
Під назвою - великі орнаментовані ініціали, втоплені в текст на глибину семи рядків. Текст набраний грецьким курсивом. "Книги" розбиті на розділи. Глави, так само як і "книги", прикрашені заставками та ініціалами і закінчуються фігурним набором: "Косинка" різних конфігурацій. Глави починаються то на правій, то на лівій сторінці, завжди без спуску, з самого верху нової смуги.
У першому томі зустрічаються абзацні Втяжка. Іноді великі літери, з яких починаються фрази, винесено на полі, іноді залишаються всередині смуги: принцип членування тексту на смислові шматки - абзаци - ще не визначився. Набір перших розділів Етики (V том) - без абзацних відступів (втяжек). Латинську текст передмови Альда починається з дуже маленькою, боязкою Втяжка. У грецькому тексті їх немає зовсім. Кількість рядків у смузі грецького тексту коливається від 29 до 31. Над смугою стоять живі колонтитули, що повторюють назву кожного розділу; вони набрані грецькими курсивним літерами того ж розміру, що і в тексті.
Закінчуються томи Аристотеля переліками (регістрами) сигнатур і коротким колофони латинською мовою. У другому томі Колофон набрано курсивом нової антиквою Етни. Колофон п'ятого тому особливо лаконічний і набраний в один рядок.
У комедіях Арістофана нерозмірних великі площі набірної смуги (148Х231) пояснюється тим, що текст Комедія, надрукований великим грецьким курсивом, забезпечений найбільшої коментарем, який набраний більш дрібним кеглем і, тим не менше, займає на сторінці набагато більшу площу, оточуючи основний текст. Набір здійснено прийомом верстки "вікнами"; викликана, ймовірно, бажанням точніше прив'язати коментарі до тих місць тексту комедій, до яких вони безпосередньо належать.
У грецько-латинською Вокабуларіуме передмову Альда латинською мовою з вставленими в текст фразами на грецькому блискуча демонстрація єдності грецького і латинського найдрібніших курсивом, з ювелірної тонкістю гравірованих воістину "дедаловой рукою" Грифф!
У книзі Геродота є дивної краси розворот, побудований на вмілому протиставленні двох курсивом: латинського і вкраплення в основний латинський текст найдрібнішого грецького курсиву на лівій сторінці та іншого грецького курсиву, трохи більша, ніж альдіно, - на правій. Набір на лівому аркуші розвороту складається з 54 рядків, на правому - з 51 рядка. Композиція асиметрична. Розміри смуг різні: 132Х225 мм - зліва і 120Х228 - справа. Але візуально вони так добре врівноважені, що розворот в цілому міг би слугувати ілюстрацією до одного з основних законом естетики Арістотеля - закону єдності в різноманітті.
Кожен, хто рісет черпнуть їх цієї скарбниці типографського мистецтва, в якій зібрані буквально всі ті "новинки", якими так пишатися наш час, буде нагороджений сторицею. Він знайде тут і асиметрію і симетрію. І безабзацний набір і набір з абзацним втяжкаі, і смуги набору, зрушені на обох сторінках книжкового розвороту вліво, і строго осьову, і багатоосьові композицію, і дуже широкі, "класичні", і вузькі, зовсім ділові, поля, і флагової, і многоколонном , і фігурний набір, і всілякі "друкарські забави", і цілі фоліанти, набрані однієї єдиної гарнітурою і одним єдиним кеглем, і складні поєднання шрифтів різних малюнків і розмірів, і пишність орнаментального оздоблення, і аскетичну простоту "елементарної друкарні", свідомо відмовляється від яких би то не було прикрас ...
Про Етні та інших ін-кварто.
Перші книги, що вийшли з друкарні Альда в 1495-1496 роках, були написані на грецькій мові і друкувалися грецькими шрифтами. В основній грецький текст включилися невеликі фрагменти текстів латинських.
У лютому 1496 з друкарських пресів Будинку Альда зійшла невелика книжечка ін-кварто. Їй судилося стати віхою в історії типографського мистецтва завдяки новому латинського шрифту, яким вона була надрукована. Книга ця - про Етни. Її написав юний П'єтро Бембо. Альд надрукував твори молодого Бембо, застосувавши в перший раз нову АнтиквА, награвірованную Франческо Гріффіт.
У книги De Aetna зовсім немає титульного аркуша. Повне її заголовок, набрана в три рядка великими літерами, поміщено безпосередньо на початковій смугою. Весь текст Етни набраний без абзацних відступів. Початок тексту Етни відмічено лише невеликим набором ініціалом, поставленим на корінцевому полі, поза смуги набору, на рівні першого рядка. Набрані смуги, що складаються з 22 рядків, мають, приблизно, пропорції 2:3. Заголовки відділяються від тексту однією пробільний рядка. Колофон Етни ретельно набрано прописними у формі "косинки".
На шрифті Етни необхідно зупинитися особливо. І не тільки, тому, що він один і складає всю красу цієї нічим більше не прикрашеної книги, але й тому, що саме цей шрифт Грифф зробив вирішальний вплив на всю подальшу еволюцію типографських антиква-шрифтів в Європі та за її межами.
Шрифт Етни являє собою трансформацію благородної рукописної форми гуманістичної Мінускул. Мардерштейг вважає, що надзвичайне різноманіття форм однієї й тієї ж літери алфавіту, що є характерною особливістю цього шрифту м що створює враження трепетною життя, властивій швидше станицях рукописної книги, ніж друкованої, з очевидністю вказує на те, що Грифф був, спочатку, не тільки ювеліром, але і каліграфом. І в усіх інших абетках, гравірованих Гріффіт, помітно його пристрасть до варіювання одного й того ж знака. Цим шляхом він задовольняв, по видимому, свою потребу хоча б частково скоротити в друкарському шрифті живу красу рукопису, в якому букви ніколи не уніфіковані повністю. Численні варіанти форм окремих літер зустрічаються вже в більш ранніх роботах Грифф: і в грецькому курсивом, і в алфавіті грецьких капітальних, і в антиквою. Останній варіант антиква Гріффіт - награвірованний ним наприкінці 90-х років так званий шрифт Поліфем - являє собою лише незначну модифікацію шрифту Етни.
Серед книг ін-кварто, що становлять найбільшу групу нечисленну альдін, що вийшли до 1515 року, є і, крім знаменитої Етни, багато видань, цікавих з різних точок зору.
У книгах, що містять поетичні твори, ширина смуг набору визначається довжиною рядків, властивої тому чи іншому віршованого розміру: дуже довгі рядки гомерівського гекзаметра вимагають широкої смуги, а більш короткі строки Лукреція Кара, наприклад, укладаються в порівняно більш вузьку смугу. Вірші набиралися в ранніх альдінах наступним чином: флагової набір тримав лівий край смуги, беручись на звороті листа до зовнішнього полю книги, а на лицьовій стороні - до корінцевому. Таким чином, на розвороті виходив асиметричний флагової набір, без зміщення осей вліво, тим більш помітним, чим коротше були рядки віршованого набору на якусь візуально-центральну вісь окремих сторінок з'явитися лише в більш пізніх виданнях Альда.
У книгах Лукреція Кара, 1500, і в Християнських поетів, 1501. Ми зустрічаємося при нормальних форматах ін-кварто (143Х194 і 150х210) з порівняно вузькою для цього формату смуги набору (86Х150).
Альд безсумнівно, прагнув не тільки до вдосконалення методів подачі опублікованих їм текстів, а й до роздумів чисто естетичних проблем, пов'язаних з пошуками досконалої зовнішньої форми своїх видань.
Маленькі альдіни. Альд і Гріффіт.
Надрукувавши велика кількість грецьких книг, Альд зайнявся шедеврами літератури Стародавнього і Нового Риму.
Щоб розширити коло читачів, щоб "змусити читати" (як виражається Ренуар) "не тільки вчених за професією, і не тільки на пюпітр бібліотек, але і в інших місцях", Альд задумав видати "колекцію" кращих праць стародавніх авторів в маленькому форматі ин -Октавія. Ці портативні томики повинні були, однак, мати не менше тексту ніж ін-кварто або навіть громіздкі ін-фоліо. Щоб досягти цієї мети, пише Ренуар, Альд задумав створити шрифт, "перша думка про який, як стверджують, подав йому почерк Петрарки, і домовився з Франсуа з Болоньї, майстерним гравером, який вже намалював і награвіровал всі інші шрифти його друкарні, і той створив для нього стільки відомий дрібний курсив, перший створений в цьому стилі, протягом довгого часу називався aldino - на ім'я того, хто першим його задумав ".
Одна з книг серії ін-Октавія - Сонети і канцони Петрарки - друкувалися за рукописом великого поета, яку надав у розпорядження Альда П'єтро Бембо. Достатньо поглянути на почерк Петрарки і порівняти його з курсивом Гріффіт, щоб на власні очі переконатися в тому, що між ними немає нічого спільного. Сам Ренуар пише обережно: "як стверджують" і додає далі від себе, що новий шрифт мав велику перевагу був схожий на красивий каліграфічний почерк, що "повинно було дуже подобатися в той час, коли більшість книг залишалися ще рукописними". Це абсолютно справедливо.
Першою книгою, надрукованій новим курсивом в салом форматі ін-Октавія, був що вийшов в 1501 році Вергілій.
Ренуар висловлює здивування з приводу того, що "... хоча друкарське мистецтво існувало було в пошані вже майже півстоліття, думка про подібну колекції прекрасних портативних книг за низькою ціною не прийшла в голову рантше Йенсонам, Герінга, Калліергасам та іншим друкарям, мистецтво яких справило на світ вже не один шедевр. Йенсон надрукував одного разу дуже маленьку книжечку-молитовник ін-октави. Але друкар Плінія, Цицерона, двох Вергілієм ін-фоліо - і не подумав навіть про видання портативного Вергілія ".
Мініатюрні видання зустрічалися в XV столітті не в одного тільки Йенсона. Але вони були рідкістю і сприймалися, ймовірно, як такий собі курйоз. Альд дійсно був першим, хто налагодив серійне виробництво книг кишенькового формату і став продавати їх за доступною ціною. Інші друкарі, які працювали в Італії і у сусідній Франції, дуже скоро оцінили незаперечні переваги портативних видань Альда і почали копіювати їх самим безсовісним чином. Шрифтом "альдіно" скористався в 1503 році флорентійський друкар Філіп Джунта і друкував їм книгу за книгою. Ліонські друкарі почали випускати ті ж видання. Що й Альд, ще раніше Джунти - з 1502 року. У них точно передруковувалося все, аж до передмов, які Альд майже завжди предпосилал своїх книг.
У своєму Зверненні до читача Альд дуже детально висвітлює обставини, змушували його вдатися до захисту своїх прав видавця і друкаря: "... уже чотири рази на нашому Будинку майстра влаштовували змову проти нас. Жадібність - мати всього залу. Завдяки Бога, я їх майже всіх привів до положення, при якому позитивно все розколюються у своєму зраді ... ". Покаялися "змовників" Альд по всій видимості звільнив.
Альд, який розумів, що дрібні курсив повинен здійснити цілу революцію в друкарському мистецтві, поспішив заручитися привілеєм, що дає йому право виключного користування шрифтом. При цьому були порушені права Гріффіт.
Ренуар пише: "Привілеї на виключне право вживання курсиву протягом 10 років були представлені друкарні Альда 13 листопада 1502 Сенатом Венеції і 17 грудня тог ж року Папою Олександром VI. Папська привілей було продовжено ще на 15 років Юлієм II 27 січня 1513, а також Левом X 28 листопада 1514 ".
Привівши повний текст усіх чотирьох привілеїв, Ренуар дуже тверезо коментує ситуацію, що призвела до повного розриву відносин між видавцем і гравером: "Було б набагато справедливіше і послужило б до загальної користі надання художнику, награвіровавшему шрифти, виключної привілеї продавати їх і забезпечувати цими шрифтами друкарів. Але завдяки щасливому вживання шрифтів, що були в його розпорядженні, Альд виправдав своє виняткове право і повернув його на благо літератури, що так рідко буває результатом виняткових привілеїв ".
Ніхто не сперечається, але абсолютно зрозуміла і та лють, яка мала охоплювати художника, поставленого перед доконаний факт: привілей Альда позбавляла плідного гравера, який перебував у розквіті творчих сил, можливості постачати шрифтом, "винахідником" якого він себе по праву вважав, інших друкарів, що працювали в межах не тільки міста Венеції, але і всієї великої Республіки, а також на територіях, що перебували під владою тат. Франческо Грифф змушений був залишити межі Республіки Венеції, оселитися в Фано (область, де повноправним господарем був Цезар Бордхма, на яку не поширювалася юрисдикція Республіки і де привілеї Альда не були дійсні) і вдатися, на перших порах, до фінансової підтримки іншого великого видавця, Сончино. Вже в 1503 році Сончино видав, наслідуючи маленьким альдінам, Петрарку, а потім і багато інших книжечки ін-октави. Всі вони надруковані новим варіантом латинського курсиву Гріффіт. Після 15 років, що минули з моменту його розриву з Альдо, Франческо Грифф повернувся в рідну Болонью і в останні роки свого життя намагався здійснити бажання, давно плеканої - стати самостійним друкарем і видавцем.
Найбільш істотним нововведенням, що пов'язані з серійним виданням маленьких альдін, було введення, як основного текстового шрифту, злегка похилого курсиву "альдіно" поєднанні з невисокими, вертикально поставленими прописними літерами. Серед маленьких альдін зустрічається тільки одна-єдина ілюстрована книжка: Цезар 1513. Декор маленьких альдін більш ніж скупий - він обмежується, звичайно, залишенням порожніх місць для ініціалів, які повинні були врісовиваться від руки, та маркою з якорем і дельфіном.
Маленькі альдіни були улюбленим дітищем Альда. Можливо тому перше повідомлення про смерть видавця поміщено в книжечці ін-Октавія Фірміані в квітні 1515. А в іншому ін-Октавія, що вийшов у світ місяць пізніше, - в Творах Овідія, яким предпославши Життя Овідія, складена самим Альд Мануцій, міститься некролог, написаний його тестем і творцем Андреа Торрезані. Некролог, як і весь текст книги, набрано курсивом "альдіно".

Висновок.
Альд Мануцій і такі ж, як він, "люди доброї волі", які працювали з ним рука об руку, закладали основи книжкового мистецтва, а, разом з тим, і всієї духовної культури нового часу. Серед них був і Еразм Роттердамський, гуманіст, автор знаменитої сатири Похвала глупоті (1510) - двома роками раніше з друкарні Альда вийшло монументальне збори Прислів'я Еразма. Більшу частину свого життя Еразм Роттердамський провів у подорожах. Він побував у багатьох містах Італії і відвідав одного разу Дім Альда у Венеції.
В одному зі своїх листів друзям він малює прийом, оказ?? нний йому Альдо, - частування, запропоновані гостю, який прибув здалеку, втомленому і від голодного, складалося з декількох шматочків салату, що плавали в оцті, і сухої кірки хліба. Описавши, з притаманним сарказмом цю вбогу трапезу, Еразм додає, що надмірна ощадливість видавця, який орудує величезними коштами пояснюється не стільки скаредністю, скільки відданістю своїй справі, заради процвітання якого він змушений дотримуватися у всьому найбільшу економію.
У робочій кімнаті Альда, де він зазвичай приймав відвідувачів, було вивішено оголошення такого змісту: "Хто б ти не був, скажи те, що тобі потрібно сказати, будь короткий і покинь мене, як можна швидше, знову одного".
Це оголошення, і анекдот про прийом яку виявив Еразм, і жорстокість виявлена по відношенню до Гріффіт, свідчать про надзвичайно цілеспрямованості і непохитною волею Альда - якостях, не завжди приємних у спілкуванні з людьми, але завдяки яким він встиг за короткі 20 років своєї видавничої житті зробити так багато. Чи не корисливі інтереси і не бажання слави були його двигунами, але любов до науки та літератури, до філософії і мистецтв. Він був просвітником, і друкарня була для нього не самоціллю, а лише засобом, що дає можливість поділитися знаннями з якомога більшою кількістю людей.
Камені, закладені Альдо у фундамент будинку європейської культури нового часу були справді дорогоцінним камінням. Не тільки тому, що зміст його видань складає шедеври світової літератури від Гомера та Арістотеля до Данте і Еразма Роттердамського, але й тому, що книг, що виходив з-під преса "Дому Альда", надавали їх остаточну форму такі художники, як Франческо Гріффіт, і "майстер Пеліфіла", що гранували і шліфували їх умілі руки освічених, вічно шукають майстрів, які працювали в його друкарні простими складача і верстальники, друкарями і брошурувальника. Ось чому альдіни, надруковані, до того ж, на папері, що витримала випробування часом в півтисячі років, продовжують і сьогодні виблискувати серед книжкових скарбів минулого як діаманти чистої води.

Література.
1. Кацпрхеак Є.І. Історія писемності та книги, 1955
2. Кацпрхеак Є.І. Історія книги, 1964


Теги:Альд, Мануцій